сесія.

не було часу. написати ні слова. але зараз мені настільки важко що це необхідно написати. а вся справа в хлопцеві. як він мене дістав. Сашко. ми починали з невеликої допомоги. ну поцілувалися в бредовому стані о 4ртій ранку. при чому я казала. що ніяких почуттів. ніяких відносин. а зараз його стає багато. він приперається до мене наче допомогати. сидить и дивиться на мене. а вся справа в тому що він не подобаеться мені фізично. симпатичний але малий. я сама поряд з ним нагадую собі велику бабеху. а я 154 та 45 кг. не величка. я звикла що чоловік поряд більший за мене. і обпертися і нагрузити і заспокоїтися. а тут, коли він мене обіймає своїми маленькими ручками в мене відчуття що він зломиться. от от і зломить чи надірветься. як людина він хороший, хоча і бісить мене своїм гумором.
але що з ним робити. наче я вже всім своїм я показую що треба збавити обертів. що нічого не буде. і бачити часто не хочу. і чіпати мене не треба. але він не розуміє. вихід знову розірвати стосунки в принципі.
от не розумію я чому, з деякими людьми не можна зупинитися на чкомусь єтапі. чому обов"язково розірвання. чому не можна просто з дистанцією?
...
тиждень спала по три години. по півтори години за раз.
втомилася. зараз нема сил знову напружуватися. а це погано.
треба багато чого встигнути.
у вівторок приїде Наталя, ми з нею і будемо святкувати НГ вдвох.
але захворів тато і чи підуть вони у гості зараз.
(((
а ще списуюся з МС, він допомогав мені по сессії. і зараз обговорює зі мною життя.. про те про се... знову стає другом чи що.
іноді міркую про те що не треба було тоді з ним зустрічатися. він хороший друг мені. але не хлопець. а так хотіла неможливого.

... вечір...

Це було неймовірно тупо написати тобі листа, а зараз заходити перевіряти почту через кожні пів години…

Я навіть не знаю чи прочитав ти його…

Написала я МС… написала, що хворію і багато міркую… написала чи ще можливо нам бути разом, і бути щасливими…

Просто цікава його думка…

Мені так хотілося щоб він написав щось на зразок. «я б неймовірно хотів бути з тобою, ми могли б навіть бути щасливими, але ні… це вже не можливо. Реальність інша. Ми втратили свій шанс».

Так… це напевно безглуздо, прагнути аби він хотів, але так само як і я просто розумів що ми втратили свій шанс… я напевно вже не змогла б бути з ним, але хотілося б щоб він хотів бути зі мною…

… це так дивно розуміти. Ось я, якась там дівчина не хочу біти з ним, але мені важлово щоб він там хотів бути зі мною… маячня…

Дивлюся «Мосвка сльозам не вірить»… зараз реклама…

Обіцяну собі книгу я сьогодні так і не почала писати… напевно легені не дають багато сил… можливо я ще занадто слабка… а також можливо що в такому стані мені не варто починати щось писати…

Хоча… я сумую за ним за МС… сьогодні якось м»ятно мандариново сумую…

Чомусь згадала як кожні вихідні ми купляли сиркові маси, на сніданки…

Корисно і зручно говорив він… а мені це нагадувало моє дитинство… адже мої ранки, починалися саме з сиру під джемом… багато років….

..я хочу також чоловіка як Гога… з вільму. Простого, та щоб він хотів бути зі мною… просто хотів бути власне зі мною… але мені до цього далеко. Мені з собою то не дуже приємно…

...захотілося тобі подзвонити...

... але я мовчу. не дзвоню і не пишу. і не буду цього робити. тому що це безглуздо.. витягувати на поверхню масу почутів тільки тому що закортилося хоч щось відчувати. сваритися. бавитися. розмовляти.
коли я написала про тебе, я довго думала як тебе назвати. згадала що вже писала про вас обох. а одже ти МС він М. тільки тут і тільки зараз...
він М. мені вчора дзвонив. хоча не робив цього вже давно. він наче скучив та йому потрібно поставити крапки над і... цікаво, що коли подзвонила я... мені доволося майже благати залишити відносини, а зараз це наче б то важливо для нього... ось таке от несправедливе на невчасне людське життя...
мені однаково. я не хочу стосунків з ним, хочу м"яко піти... сказала, що подзвоню коли буду в більшому адекваті. чомусь мені здається що ще раз набере він... можливо я буду брехати. можливо буду пояснювати. це вже не має значення. сердце болить лише від пневмонії....
ось такі справи.
Розмовляю Олесею... майже кожного дня... люблю її за те, що вона розуміє бо вона така сама. не треба виправдовуватися чому не дзвонила чи чому не передзвонила, хоча з початку розмов ми намагалися. зараз все зрозуміле без слів... в нас є кодове слово коли комусь не зручно розмовляти... в нас є щось важливе і щось спільне... рівно рік тому майже в той самий день в неї як і в мене почалася пневмонія... інші симптоми, вік життя, місто... але так багато спільного... навіть хвороба...
я мрію про видужання, але розумію що на все свій час... і те що мені зара так погано. має значення... чомусь мені здається, що ключове... весь час ходжу з думками про книгу. скоро... майже скоро в мене буде скелет... а потім почну писати... сподіваюся я виявлюся не занадто слабкою... допишу та відправлю...)
з.і. більше не перевіряю на помилки... по перше не люблю перечитувати написане. по друге, все одно ніхто не читає. а та каліка що прочитає, сподіваюся мені пробачить.

.... паролі паролі паролі...

забуваю. особливо на цей щоденник. так бездарно кожен раз змінюю. і кожен раз забуваю. втомилася....
в мене атипова бронхопневмонія. і скільки я ще буду хворіти біс його знає. в результаті. виснаженний організм, виснаженна душа...
ні друзів, ні коханні, ні музи... ні здорових звичок та бажань... так мішура якась...
темпереатурна маячня...
сумно... сумно від того, що болить сердце та легені...
сумно від затяжної хвороби... оніміння душі... світ через вікно.
хочеться жити. а не існувати.
хочеться викинути все і всіх. нагрубити. нахамити. викинути до біса.
чомусь на жалію себе. тебе злюся... та дорікаю. ті прогавила 21 рік...
20 років даремно. сподіваюся хоч перший рік мені можна вибачити. але... я просто не звикла що мені вже 21....
ні ні ні... 20 і не днем більше...
от видужаю і буду жити...
якщо не обламаюся...

... а плани не змінні...

не має значення з ким я зараз розмовляю по телефону по ночах, і кому обіцяю вічне кохання з виправленням...
я більше ніж раніше хочу поїхати... місяців на 4ри...
я більше ніж раніше впевненна в тому що продовжувати навчання в таком стані не має сенсу.
сьогодні я посварилася через це з мамою. Вона починала кричати що я не ходжу в універ, а вона платить скажені гроші. на щоя спокійно заявила, що добре... чудова думка, не ходити не платити)) хоча матері вона не спободобалася і я почула багато на свою адресу. батько ще не в курсі...
але меня здаеться він мене зрозуміє. повинен зрозуміти. в таких випадках його поміркованість і делікатність мені подобається...
отже думки поїхати далеко далеко, після чого обовязково все зміниться. тому що повернутися тоюж сподіваюся не вийде.
сумно лише те що не факт. гарантій нема ніяких....
чомусь останім часом спливає бажання поїхати в США... по програмі ворк енд тревел. 4 місяці, цівілізована країна. і більш менш зрозуміло що куди і як. і власне там, можливо зможу заробити на Індію...))) тому що починати з Індії, трохи боязно... особливо Індії на 4 місяці...
поки що думаю. оскільки все рівно треба здати сесію. треба написати заяву на академ.
Хто в курсі які підстави можуть бути?
... на цьому фоні мені просто не вистачає близьких людей...
а дівчина лізбійка присилає меня свої відео мастурбування, в неї великі очі. хоча кольору не пам"ятаю.))
...
Лу, сьогодні була розумницею.) а ще вона лоскотно поцілувала мені руку...
в неї останім часом, нав"язлива ідея щось мені подарувати або дати.) фрукти.іграшки.сік...
цікаво, це спроба мене зелишити на довше... чи закони світу про обмін енергіями, і вона відчває потребу в повертанні мені чогось...

Життя занадто коротке, щоб з кимось розійтись...

напевно ніколи не можна викреслити і забути чоловіка, якщо з ним тебе пов"язує дитина, дарма, що не народжена

... як би знаття навіщо вороття...

вчора подзвонила М. ми довго розмовляли, на тему, що будемо разом... був час коли в цьому сумнівалася я, був час коли я не дзвонила і не брала слухавку. а тепер так робив він... ми довго говорили про багато речей, еле суть проста, я просила залишити все як є.. і бути зі мною. ми погодилися... напевно обое розуміючи, що нічого не зміниться... я тільки затягую агонію...
потім А. написав смс, вибачення за те що не подзвонив вчасно...не відповіла. до дідька.
а згодом подзвонив... лишенько, як же вас відрізняти)) МС. хай буде так...
ми довго говорили, згадували про минуле. я нарешті сказала, що не люблю его... і що він мені не потрібен... тиша повисла в повітрі. і було тяжко дихати...
коли він згадав, що майже два місяці по ночам згадує мене.... починав нагадувати ті моменти які йому здаються смішними, але я їх не пам"ятаю... в мене було занадто багато чоловіків, щоб пам"ятати якісь дрібнички....
щож... йомо вдалося заставити ворушитися щось всередині. разом з теплом по тілу...
і хоча я лягла о 2 ночі... чомусь почуваю себе краще ніж вчора...
мені необхідно тепло ....
не питайте мене навіщо вся ця телефонна маячня... я поки що сама не знаю. маю гадку, що все це нікуди не веде. але ж так легше... легше жити мені, і саме в цей період. тому я вирішила... нехай... нехай зараз буде так... а потім подивимся...)))
мене заворушуют чоловіки які памятають про мене все... а МС занадто добре мене знає...)
ну от і все, побігла до Луїзи...
довго думала йти чи не йти...
чи то я до дівчини охолола, чи то мені доста дітей?...

втрачені діти...

...

кофейные истории

я оставлю тебя на память просто так...
серыми смятыми страницами, голубых глаз...
.. "Одиночество в сети"... отпечаталось соленым привкусом моря на губах...
комком в горле, и легким дурманом... пульсирующим вопросом почему и зачем...
и ради чего...
порой, что бы в жизни рисковать, нужно столько же сил, что бы страдать...
есть варианты...
..............................................................и даже некому написать. я скучала....

... шовкова сорочка...

.. ніжність шовку по шкірі, відсутність білизни... шовкові простирадла, та зандто багато ніжності в повітрі, як для мене одної... в загалом самотньої та непотрібної...
в мене залишилися спогади, як ти обережно цілував мої пальці, трохи лоскотно тримаючи мої ніжки... як ти просував свого язика поміж пальців, а я терпіла, тому що надто боялася тебе вдарити ногою...
я власне відчуваю кожен запах своїх коханців... кожен поцілунок, кожен лагідний та грубий порух рук та ледь відчутне дихання на шкірі...
можливо, тому я так швидко повертаюся в минуле... адже це легше ніж... щось нове...
... тут занадто багато місця для мене одної... тут занадто багато ніжності, тільки для мене...
свічки... подушки.. шовк... інтимність... та минуле, як дихання за вушком...
... я люблю тебе...
зараз змогла б прошепотіти... кожному з своїх колишніх...

...свічки мандарини...

хотілося написати, щось дуже ліричне... але все викотилося з голови, гуркнулося об підлогу та пішло геть. Присмак самотності, та новорічних свят...
... болять очі та живіт, з глибоким сумом розумію, що таки перетягала важкого, та переоцінила свої можливості. адже зараз зовсім мертва...
розібрала завали з папірців, відчула весь жах ситуативної дупи...
та скрежетом звалилася поряд...
сил не залишилось. бажання було втраченно десь років зо три тому...
здаеться в академ відпустку я таки піду чарез провалену сесію... хоча...
знайшла листа якого писала батькам після нового року. мені було 20... а таке враження, що я писала його вчора.
про те як мені остогидло таке життя, як мене вивертае... як я вже не бачу свого майбутнього без лікарень, адже це така своєрідна анестезія, щоб тримати мене на короткому повідку.
... чи вистачить мені сил, чи не забракне духу...
чи зможу я таки протистояти, чи зможу я відстояти себе?...
як добре, що зараз я сама...
як жахливо, що крім свічок мене цієї зими більше нічого не грітиме...
... він не бере слухавку. не дуже той хотілося. хоча якось не_однорідно. напевно тому, що однорідним розлучення не виходить...
... сьогодні написав колишній, так легко напросився на чай... обіцяв занести доктора Хауса.))
промайнула думка. з цим ним, розлучення було найлегше... аж занадто легке...
хоча можливо.... з усіма хто був після Ю. розлучення буде легким))
в цьому то й трабл...

... мысли...

сделала перестановку в комнате, перетащила кровать к окну, а стол поставила на место кровати. слегка побаливает живот, немного подустала. осталось только розложить вещи на места, и все будет удобно и красиво)
вот только в голове разные мысли... а именно зачем нужны мужчины, а именно зачем мужчина нужен мне....
перестановку я делаю сама, немного смекалки и даже то что на первый взгляд кажеться не вероятным становиться привычным, я таскала те шкафы, ради которых отец звал соседа и крестного. а я сама... местами с мамой)
я умею мастерить и забивать гвозди, поклею обои покрашу стены...
может для секса, но я так устала от какого то бездушного соития, что наверное мне бы вполне хватало мастурбации, легче, проще, и всегда доступно и безопасно)
мужчина для безопасности на вечеринках и ночных событиях, но их настолько не люблю, что избегаю посещать даже с мужчиной) удобно когда у мужчины есть машина, но иногда у него работа, иногда у него нет настроения, а иногда нет желания приглашать на чай...
так что проще свою, либо деньги на такси.
мужчина который откроет мир... красивые слова, но наверное я устала открывать его для мужчин... а мне его так никто и не открыл...
мужчина который сможет быть рядом в трудную минуту... уж очень часто в трудную минуту, его рядом таки и нет...
я люблю засыпать в мужских руках, но ненавижу просыпаясь вставать готовить завтрак...
я люблю мыть мужчин, но только потому что по другому они мне плохо пахнут...
я устала заботится о мужчинах, и дарить им свою любовь и себя...
зачем мне мужчина?
как вид...
если мне нужна обнимательная подушка, счет в банке, машина,жил площадь и телохранитель... а не мужчина...) потому что вибратор, собеседник по душе у меня уже есть))
единственное что может дать мужчина, это статус... статус невесты, статус жены...
но так ли он мил, если все остальные моменты не так уж важны... да у разных мужчин они кажеться милее...)
... так что ты был прав, мне никто не нужен, мне пока что себя много...

... долго не могла тебя назвать...

а потом родился вопрос, собственно зачем я тебя завожу снова....
хотелось бы верить что это будет мой последний новый дневник.
я больше НЕ хочу убегать и перезаводить.
просто отрезать прошлое надо. а так противно осознавать их липкие взгляды, на чем то новом и таком моем...
что ж... поживем увидим)
... я пишу что бы запомнить))