...захотілося тобі подзвонити...

... але я мовчу. не дзвоню і не пишу. і не буду цього робити. тому що це безглуздо.. витягувати на поверхню масу почутів тільки тому що закортилося хоч щось відчувати. сваритися. бавитися. розмовляти.
коли я написала про тебе, я довго думала як тебе назвати. згадала що вже писала про вас обох. а одже ти МС він М. тільки тут і тільки зараз...
він М. мені вчора дзвонив. хоча не робив цього вже давно. він наче скучив та йому потрібно поставити крапки над і... цікаво, що коли подзвонила я... мені доволося майже благати залишити відносини, а зараз це наче б то важливо для нього... ось таке от несправедливе на невчасне людське життя...
мені однаково. я не хочу стосунків з ним, хочу м"яко піти... сказала, що подзвоню коли буду в більшому адекваті. чомусь мені здається що ще раз набере він... можливо я буду брехати. можливо буду пояснювати. це вже не має значення. сердце болить лише від пневмонії....
ось такі справи.
Розмовляю Олесею... майже кожного дня... люблю її за те, що вона розуміє бо вона така сама. не треба виправдовуватися чому не дзвонила чи чому не передзвонила, хоча з початку розмов ми намагалися. зараз все зрозуміле без слів... в нас є кодове слово коли комусь не зручно розмовляти... в нас є щось важливе і щось спільне... рівно рік тому майже в той самий день в неї як і в мене почалася пневмонія... інші симптоми, вік життя, місто... але так багато спільного... навіть хвороба...
я мрію про видужання, але розумію що на все свій час... і те що мені зара так погано. має значення... чомусь мені здається, що ключове... весь час ходжу з думками про книгу. скоро... майже скоро в мене буде скелет... а потім почну писати... сподіваюся я виявлюся не занадто слабкою... допишу та відправлю...)
з.і. більше не перевіряю на помилки... по перше не люблю перечитувати написане. по друге, все одно ніхто не читає. а та каліка що прочитає, сподіваюся мені пробачить.