... а плани не змінні...

не має значення з ким я зараз розмовляю по телефону по ночах, і кому обіцяю вічне кохання з виправленням...
я більше ніж раніше хочу поїхати... місяців на 4ри...
я більше ніж раніше впевненна в тому що продовжувати навчання в таком стані не має сенсу.
сьогодні я посварилася через це з мамою. Вона починала кричати що я не ходжу в універ, а вона платить скажені гроші. на щоя спокійно заявила, що добре... чудова думка, не ходити не платити)) хоча матері вона не спободобалася і я почула багато на свою адресу. батько ще не в курсі...
але меня здаеться він мене зрозуміє. повинен зрозуміти. в таких випадках його поміркованість і делікатність мені подобається...
отже думки поїхати далеко далеко, після чого обовязково все зміниться. тому що повернутися тоюж сподіваюся не вийде.
сумно лише те що не факт. гарантій нема ніяких....
чомусь останім часом спливає бажання поїхати в США... по програмі ворк енд тревел. 4 місяці, цівілізована країна. і більш менш зрозуміло що куди і як. і власне там, можливо зможу заробити на Індію...))) тому що починати з Індії, трохи боязно... особливо Індії на 4 місяці...
поки що думаю. оскільки все рівно треба здати сесію. треба написати заяву на академ.
Хто в курсі які підстави можуть бути?
... на цьому фоні мені просто не вистачає близьких людей...
а дівчина лізбійка присилає меня свої відео мастурбування, в неї великі очі. хоча кольору не пам"ятаю.))
...
Лу, сьогодні була розумницею.) а ще вона лоскотно поцілувала мені руку...
в неї останім часом, нав"язлива ідея щось мені подарувати або дати.) фрукти.іграшки.сік...
цікаво, це спроба мене зелишити на довше... чи закони світу про обмін енергіями, і вона відчває потребу в повертанні мені чогось...

Життя занадто коротке, щоб з кимось розійтись...

напевно ніколи не можна викреслити і забути чоловіка, якщо з ним тебе пов"язує дитина, дарма, що не народжена

... як би знаття навіщо вороття...

вчора подзвонила М. ми довго розмовляли, на тему, що будемо разом... був час коли в цьому сумнівалася я, був час коли я не дзвонила і не брала слухавку. а тепер так робив він... ми довго говорили про багато речей, еле суть проста, я просила залишити все як є.. і бути зі мною. ми погодилися... напевно обое розуміючи, що нічого не зміниться... я тільки затягую агонію...
потім А. написав смс, вибачення за те що не подзвонив вчасно...не відповіла. до дідька.
а згодом подзвонив... лишенько, як же вас відрізняти)) МС. хай буде так...
ми довго говорили, згадували про минуле. я нарешті сказала, що не люблю его... і що він мені не потрібен... тиша повисла в повітрі. і було тяжко дихати...
коли він згадав, що майже два місяці по ночам згадує мене.... починав нагадувати ті моменти які йому здаються смішними, але я їх не пам"ятаю... в мене було занадто багато чоловіків, щоб пам"ятати якісь дрібнички....
щож... йомо вдалося заставити ворушитися щось всередині. разом з теплом по тілу...
і хоча я лягла о 2 ночі... чомусь почуваю себе краще ніж вчора...
мені необхідно тепло ....
не питайте мене навіщо вся ця телефонна маячня... я поки що сама не знаю. маю гадку, що все це нікуди не веде. але ж так легше... легше жити мені, і саме в цей період. тому я вирішила... нехай... нехай зараз буде так... а потім подивимся...)))
мене заворушуют чоловіки які памятають про мене все... а МС занадто добре мене знає...)
ну от і все, побігла до Луїзи...
довго думала йти чи не йти...
чи то я до дівчини охолола, чи то мені доста дітей?...

втрачені діти...

...

кофейные истории

я оставлю тебя на память просто так...
серыми смятыми страницами, голубых глаз...
.. "Одиночество в сети"... отпечаталось соленым привкусом моря на губах...
комком в горле, и легким дурманом... пульсирующим вопросом почему и зачем...
и ради чего...
порой, что бы в жизни рисковать, нужно столько же сил, что бы страдать...
есть варианты...
..............................................................и даже некому написать. я скучала....

... шовкова сорочка...

.. ніжність шовку по шкірі, відсутність білизни... шовкові простирадла, та зандто багато ніжності в повітрі, як для мене одної... в загалом самотньої та непотрібної...
в мене залишилися спогади, як ти обережно цілував мої пальці, трохи лоскотно тримаючи мої ніжки... як ти просував свого язика поміж пальців, а я терпіла, тому що надто боялася тебе вдарити ногою...
я власне відчуваю кожен запах своїх коханців... кожен поцілунок, кожен лагідний та грубий порух рук та ледь відчутне дихання на шкірі...
можливо, тому я так швидко повертаюся в минуле... адже це легше ніж... щось нове...
... тут занадто багато місця для мене одної... тут занадто багато ніжності, тільки для мене...
свічки... подушки.. шовк... інтимність... та минуле, як дихання за вушком...
... я люблю тебе...
зараз змогла б прошепотіти... кожному з своїх колишніх...

...свічки мандарини...

хотілося написати, щось дуже ліричне... але все викотилося з голови, гуркнулося об підлогу та пішло геть. Присмак самотності, та новорічних свят...
... болять очі та живіт, з глибоким сумом розумію, що таки перетягала важкого, та переоцінила свої можливості. адже зараз зовсім мертва...
розібрала завали з папірців, відчула весь жах ситуативної дупи...
та скрежетом звалилася поряд...
сил не залишилось. бажання було втраченно десь років зо три тому...
здаеться в академ відпустку я таки піду чарез провалену сесію... хоча...
знайшла листа якого писала батькам після нового року. мені було 20... а таке враження, що я писала його вчора.
про те як мені остогидло таке життя, як мене вивертае... як я вже не бачу свого майбутнього без лікарень, адже це така своєрідна анестезія, щоб тримати мене на короткому повідку.
... чи вистачить мені сил, чи не забракне духу...
чи зможу я таки протистояти, чи зможу я відстояти себе?...
як добре, що зараз я сама...
як жахливо, що крім свічок мене цієї зими більше нічого не грітиме...
... він не бере слухавку. не дуже той хотілося. хоча якось не_однорідно. напевно тому, що однорідним розлучення не виходить...
... сьогодні написав колишній, так легко напросився на чай... обіцяв занести доктора Хауса.))
промайнула думка. з цим ним, розлучення було найлегше... аж занадто легке...
хоча можливо.... з усіма хто був після Ю. розлучення буде легким))
в цьому то й трабл...

... мысли...

сделала перестановку в комнате, перетащила кровать к окну, а стол поставила на место кровати. слегка побаливает живот, немного подустала. осталось только розложить вещи на места, и все будет удобно и красиво)
вот только в голове разные мысли... а именно зачем нужны мужчины, а именно зачем мужчина нужен мне....
перестановку я делаю сама, немного смекалки и даже то что на первый взгляд кажеться не вероятным становиться привычным, я таскала те шкафы, ради которых отец звал соседа и крестного. а я сама... местами с мамой)
я умею мастерить и забивать гвозди, поклею обои покрашу стены...
может для секса, но я так устала от какого то бездушного соития, что наверное мне бы вполне хватало мастурбации, легче, проще, и всегда доступно и безопасно)
мужчина для безопасности на вечеринках и ночных событиях, но их настолько не люблю, что избегаю посещать даже с мужчиной) удобно когда у мужчины есть машина, но иногда у него работа, иногда у него нет настроения, а иногда нет желания приглашать на чай...
так что проще свою, либо деньги на такси.
мужчина который откроет мир... красивые слова, но наверное я устала открывать его для мужчин... а мне его так никто и не открыл...
мужчина который сможет быть рядом в трудную минуту... уж очень часто в трудную минуту, его рядом таки и нет...
я люблю засыпать в мужских руках, но ненавижу просыпаясь вставать готовить завтрак...
я люблю мыть мужчин, но только потому что по другому они мне плохо пахнут...
я устала заботится о мужчинах, и дарить им свою любовь и себя...
зачем мне мужчина?
как вид...
если мне нужна обнимательная подушка, счет в банке, машина,жил площадь и телохранитель... а не мужчина...) потому что вибратор, собеседник по душе у меня уже есть))
единственное что может дать мужчина, это статус... статус невесты, статус жены...
но так ли он мил, если все остальные моменты не так уж важны... да у разных мужчин они кажеться милее...)
... так что ты был прав, мне никто не нужен, мне пока что себя много...

... долго не могла тебя назвать...

а потом родился вопрос, собственно зачем я тебя завожу снова....
хотелось бы верить что это будет мой последний новый дневник.
я больше НЕ хочу убегать и перезаводить.
просто отрезать прошлое надо. а так противно осознавать их липкие взгляды, на чем то новом и таком моем...
что ж... поживем увидим)
... я пишу что бы запомнить))