сесія.

не було часу. написати ні слова. але зараз мені настільки важко що це необхідно написати. а вся справа в хлопцеві. як він мене дістав. Сашко. ми починали з невеликої допомоги. ну поцілувалися в бредовому стані о 4ртій ранку. при чому я казала. що ніяких почуттів. ніяких відносин. а зараз його стає багато. він приперається до мене наче допомогати. сидить и дивиться на мене. а вся справа в тому що він не подобаеться мені фізично. симпатичний але малий. я сама поряд з ним нагадую собі велику бабеху. а я 154 та 45 кг. не величка. я звикла що чоловік поряд більший за мене. і обпертися і нагрузити і заспокоїтися. а тут, коли він мене обіймає своїми маленькими ручками в мене відчуття що він зломиться. от от і зломить чи надірветься. як людина він хороший, хоча і бісить мене своїм гумором.
але що з ним робити. наче я вже всім своїм я показую що треба збавити обертів. що нічого не буде. і бачити часто не хочу. і чіпати мене не треба. але він не розуміє. вихід знову розірвати стосунки в принципі.
от не розумію я чому, з деякими людьми не можна зупинитися на чкомусь єтапі. чому обов"язково розірвання. чому не можна просто з дистанцією?
...
тиждень спала по три години. по півтори години за раз.
втомилася. зараз нема сил знову напружуватися. а це погано.
треба багато чого встигнути.
у вівторок приїде Наталя, ми з нею і будемо святкувати НГ вдвох.
але захворів тато і чи підуть вони у гості зараз.
(((
а ще списуюся з МС, він допомогав мені по сессії. і зараз обговорює зі мною життя.. про те про се... знову стає другом чи що.
іноді міркую про те що не треба було тоді з ним зустрічатися. він хороший друг мені. але не хлопець. а так хотіла неможливого.

... вечір...

Це було неймовірно тупо написати тобі листа, а зараз заходити перевіряти почту через кожні пів години…

Я навіть не знаю чи прочитав ти його…

Написала я МС… написала, що хворію і багато міркую… написала чи ще можливо нам бути разом, і бути щасливими…

Просто цікава його думка…

Мені так хотілося щоб він написав щось на зразок. «я б неймовірно хотів бути з тобою, ми могли б навіть бути щасливими, але ні… це вже не можливо. Реальність інша. Ми втратили свій шанс».

Так… це напевно безглуздо, прагнути аби він хотів, але так само як і я просто розумів що ми втратили свій шанс… я напевно вже не змогла б бути з ним, але хотілося б щоб він хотів бути зі мною…

… це так дивно розуміти. Ось я, якась там дівчина не хочу біти з ним, але мені важлово щоб він там хотів бути зі мною… маячня…

Дивлюся «Мосвка сльозам не вірить»… зараз реклама…

Обіцяну собі книгу я сьогодні так і не почала писати… напевно легені не дають багато сил… можливо я ще занадто слабка… а також можливо що в такому стані мені не варто починати щось писати…

Хоча… я сумую за ним за МС… сьогодні якось м»ятно мандариново сумую…

Чомусь згадала як кожні вихідні ми купляли сиркові маси, на сніданки…

Корисно і зручно говорив він… а мені це нагадувало моє дитинство… адже мої ранки, починалися саме з сиру під джемом… багато років….

..я хочу також чоловіка як Гога… з вільму. Простого, та щоб він хотів бути зі мною… просто хотів бути власне зі мною… але мені до цього далеко. Мені з собою то не дуже приємно…

...захотілося тобі подзвонити...

... але я мовчу. не дзвоню і не пишу. і не буду цього робити. тому що це безглуздо.. витягувати на поверхню масу почутів тільки тому що закортилося хоч щось відчувати. сваритися. бавитися. розмовляти.
коли я написала про тебе, я довго думала як тебе назвати. згадала що вже писала про вас обох. а одже ти МС він М. тільки тут і тільки зараз...
він М. мені вчора дзвонив. хоча не робив цього вже давно. він наче скучив та йому потрібно поставити крапки над і... цікаво, що коли подзвонила я... мені доволося майже благати залишити відносини, а зараз це наче б то важливо для нього... ось таке от несправедливе на невчасне людське життя...
мені однаково. я не хочу стосунків з ним, хочу м"яко піти... сказала, що подзвоню коли буду в більшому адекваті. чомусь мені здається що ще раз набере він... можливо я буду брехати. можливо буду пояснювати. це вже не має значення. сердце болить лише від пневмонії....
ось такі справи.
Розмовляю Олесею... майже кожного дня... люблю її за те, що вона розуміє бо вона така сама. не треба виправдовуватися чому не дзвонила чи чому не передзвонила, хоча з початку розмов ми намагалися. зараз все зрозуміле без слів... в нас є кодове слово коли комусь не зручно розмовляти... в нас є щось важливе і щось спільне... рівно рік тому майже в той самий день в неї як і в мене почалася пневмонія... інші симптоми, вік життя, місто... але так багато спільного... навіть хвороба...
я мрію про видужання, але розумію що на все свій час... і те що мені зара так погано. має значення... чомусь мені здається, що ключове... весь час ходжу з думками про книгу. скоро... майже скоро в мене буде скелет... а потім почну писати... сподіваюся я виявлюся не занадто слабкою... допишу та відправлю...)
з.і. більше не перевіряю на помилки... по перше не люблю перечитувати написане. по друге, все одно ніхто не читає. а та каліка що прочитає, сподіваюся мені пробачить.

.... паролі паролі паролі...

забуваю. особливо на цей щоденник. так бездарно кожен раз змінюю. і кожен раз забуваю. втомилася....
в мене атипова бронхопневмонія. і скільки я ще буду хворіти біс його знає. в результаті. виснаженний організм, виснаженна душа...
ні друзів, ні коханні, ні музи... ні здорових звичок та бажань... так мішура якась...
темпереатурна маячня...
сумно... сумно від того, що болить сердце та легені...
сумно від затяжної хвороби... оніміння душі... світ через вікно.
хочеться жити. а не існувати.
хочеться викинути все і всіх. нагрубити. нахамити. викинути до біса.
чомусь на жалію себе. тебе злюся... та дорікаю. ті прогавила 21 рік...
20 років даремно. сподіваюся хоч перший рік мені можна вибачити. але... я просто не звикла що мені вже 21....
ні ні ні... 20 і не днем більше...
от видужаю і буду жити...
якщо не обламаюся...