вкрадене минуле.

чомусь мій дім більше не мій дім.
зловила себе на думці що втратила свій дім, в довгих пошуках свого шляху...
дороги я так і не знайшла, а стежку додому навіки втратила.
останні кілометри було відчуття радості, та солодкої втоми від дороги.
як дитина мріяла впасти в обійми, рідної оселі...
вийшла, прошлася...
чуже холодне... не моє.
дорога таж.. а дому вже немає.
як Аліса досліджувала входи та виходи.
прибирала, малювала, готувала...
а дому не відчула.
втомилася...
знаете... чомусь дім М. мені набагото ріднішим став за довгі роки.
як безглуздо я була щаслива в його стінах. тепер я себе тихо ненавижу.
його дім який чомусь став мені рідним..
а зараз виходить в мене нема дому...
я ношуся з якимось відчуттям дому всередині себе...
можливо це і вірно....
знову і знову згадую фразу.
тобі не хочеться щось ділити, коли ти вже припиняешь робити щось нове)
...
подивила Каліфорнікейшн)) чудовий фільм)
.. сиджу тут медитуя на рукоділля...
з"явилася ідея багатьох речей...
але щось мені нагадує, що на це немає часу....
а може ризикнути?
вже завтра завітаю до крамниці тканин)